Одне з першочергових завдань сім’ї – забезпечити загальну підготовленість дитини до школи. Вона полягає в тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці.

Значне місце у родинному вихованні має зайняти процес налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання. Батькам треба пам’ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, в результаті якої дитина пізнає багато нового.

Важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (безперечно, з урахуванням вікових особливостей дитини); формування правильних моральних засад, що передбачає виховання товариськості, готовність поділитися, поступитися, прийти на допомогу іншим.

Що таке шкільна зрілість? Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.

Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років – це вміння виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв’язки між явищами і подіями, логічно запам’ятовувати, а також розвиток тонких рухів руки і їх координації.

Емоційна зрілість – це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і вміння тривало виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки.

Соціальна зрілість – це наявність у дитини потреби у спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатися у школі.

Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може піти до школи й успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду – знання, уміння, навички, звички. Безсумнівно, що згодом кожна з них навчиться читати і рахувати і навіть стане грамотною, але до моменту вступу до школи важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність дитини до навчання.

Отже, оскільки шкільна зрілість, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої сильні сторони і зони найбільшої уразливості.

З метою вивчення потреб, нахилів, інтересів дитини, стилю спілкування у родині доцільно проводити анкетування батьків. Батьки можуть заповнювати анкети вдома, на батьківських зборах, під час співбесіди, консультації.

Тест "Чи готова ваша дитина до школи?"

Тест: Чи готова дитина до школи ?

          Чи хоче Ваша дитина йти до школи?

         Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?

         Чи може Ваша дитина самостійно сидіти над якоюсь справою, яка потребує зосередженості впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати конструктор)?

         Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?

         Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?

         Чи може Ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?

         Чи вміє вона відміняти іменники за числами?

         Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами?

         Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і назад?

         Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?

         Чи правильно, що Ваша дитина має тверду руку?

         Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?

         Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?

         Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?

         Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?

         Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі: помідори, морква, цибуля)?

         Чи любить Ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?

         Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?

   Кожна позитивна відповідь оцінюється в 1 бал. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту.  Отже, якщо їх:

   15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна легко подолати;

   10 – 14 – ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які ви відповіли “ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;

   9 і менше – почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною і зверніть увагу на те, чого вона не вміє.

   Результати можуть Вас розчарувати. Але пам’ятайте, що всі ми – учні у школі життя. Дитина не народжується першокласником, готовність до школи – це комплекс здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані Вами для розвитку дитини, легко і весело можна виконувати з мамою, татом, бабусею, старшим братом – з усіма, хто має вільний час і бажання навчатися разом з дитиною. Добираючи завдання, зверніть увагу на слабкі місця розвитку дитини. 

Кожен з батьків, звісно, прагне, щоб його дитина стала самостійною людиною. Але нерідко трапляється так, що син або донька виростають, створюють свою сім’ю, виховують власних дітей, але так і залишаються залежними, безпорадними в скрутних ситуаціях, як кажуть, «несамостійними».

Чим же керуватися, щоб виховати такі якості, як відповідальність за свої вчинки, здатність самостійно приймати рішення і захищати власну гідність, впевненість у собі і своїх силах? Напевно, кожен з батьків  хотів би  в майбутньому бачити свою дитину саме такою.

Виховання дитини - це, з одного боку творчий, цікавий процес, який приносить батькам справжнє задоволення і багато щасливих переживань, з іншого боку, виховання -   тривалий і складний процес. Він потребує від батьків уважного ставлення і сумління, тому що кожен малюк - це унікальна особистість, але є певні закономірності в процесі розвитку, характерні для будь-якої особи.

Американські психологи Бері і Дженей Уайнхольди визначають чотири стадії  процесу індивідуального розвитку  дитини від стадії повної залежності від батьків (стадія співзалежності)  до повної самостійності (стадія взаємозалежності).

За сприятливих умов, процес індивідуального розвитку дитини як особистості завершується в 12 років, тобто дитина в цьому віці має стати самостійною. На кожній з цих стадій дуже важливо, щоб батьки поступово навчали дитину самостійності і відповідальності, були поруч, підтримували дитину на її нелегкому шляху засвоєння нових знань і навичок.

Перша стадія - співзалежності - триває близько 6-9 місяців. На цій стадії дитина ще не відчуває себе окремою особистістю, вона існує в атмосфері єднання і злагоди зі своєю матір’ю. Основна потреба  дитини на  стадії співзалежності - це постійний догляд і комфорт. Якщо у немовляти виникають будь-які потреби (в їжі, питті, теплі, обіймах тощо), але батьки в силу певних причин не звертають на це уваги, малюк відчуває безпорадність і страх, що створює підґрунтя для розвитку невротичного стану.

  Тільки в умовах постійної турботи, любові і дбайливого догляду з боку матері, батька та інших дорослих  дитина зростає емоційно врівноваженою і здоровою.

  Ця стадія закінчується, коли малюк починає повзати і ставати на ніжки.

Друга стадія - протизалежність - припадає на вік від 1,5 до 3 років. У дитини переважає прагнення пізнавати навколишній світ та відокремлюватись. Вона намагається якомога більше навчитись, часто повторює «Я сам». Батьки в цей період також переорієнтовуються на свої особисті інтереси, такі як кар’єра, власні взаємовідносини.

На цій стадії, окрім вміння ходити, говорити, самостійно їсти, дитина також навчається важливим емоційним вмінням:

§  відкладати задоволення,

§  розуміти заборону,

§  відчувати зв’язок з батьками та іншими членами родини,

§  довіряти  оточуючим.

Після завершення другої стадії  малюк плавно переходить до третьої стадії свого розвитку - стадії незалежності.

Протягом цієї стадії, яка звичайно триває до 6 років, дитина більшу частину часу може діяти автономно, але все ще потребує постійної підтримки і контролю з боку батьків та інших членів сім’ї.

 В цей період в  особистісному розвитку малюка відбуваються важливі зміни:

      розвивається відчуття власного «я», окремого від інших;

      розвивається наполегливість, а також здатність розраховувати на себе при зіткненні з труднощами або критикою;

      розвивається  здатність брати на себе відповідальність за свої дії та рішення;

      розвивається вміння і потреба ділитися з іншими;

      розвивається вміння ідентифікувати свої відчуття та відчуття інших;

      досягається повна незалежність в повсякденних справах (вмивання, одягання, користування туалетом тощо).

Після  третьої стадії дитина підготовлена до завершальної четвертої стадії особистісного розвитку - взаємозалежності, яка триває в період від 6 до12 років.

 У цьому віці у дитини формується своя власна особиста думка про себе і оточуючий світ. У взаємовідносинах з дорослими і однолітками в поведінці дитини спостерігаються коливання: то  прагнення до близьких стосунків,  то намагання відокремитись. Головне, чого дитина має  досягти у взаємовідносинах з оточуючими - це самодостатність, тобто відчуття комфорту, незалежно від того, подобається вона іншим чи ні, знаходиться вона у близьких взаємовідносинах чи ні. Така дитина спроможна самостійно приймати важливі для себе рішення (говорити «ні», робити вибір і т.д.) та відповідати за свої вчинки.

Звісно, що від дорослих, які виховують дитину, залежить, як успішно вона пройде  всі стадії особистісного розвитку і стане самостійною та відповідальною. За несприятливих умов і певних недоліків виховання, дитина залишається на стадії  співзалежності, що зумовлює виникнення проблем у стосунках з оточуючими (залежність від партнерів), в самореалізації або спричиняє залежність від хімічних речовин (наркотики, алкоголь, переїдання тощо).

• При низькій мотивації дитина прагне не до досягнення успіху, а до уникнення невдачі Пояснюйте дитині її невдачі не низькими розумовими здібностями, а недоліком прикладених зусиль.
 

• Не допускайте відволікання учня - не ганяйте його виносити сміття в розпал роботи.
 

• Успіх вигодовує успіх. Допоможіть дитині, якщо вона не знає, що робити далі, похваліть, якщо домоглася успіху, розумною критикою дайте їй поштовх для подальшого розвитку. Говоріть їй, що помилки роблять всі, і це абсолютно нормальне явище - на помилках вчаться. Найкраще джерело мотивації неуспішного учня – це свідомість того, що у нього щось виходить.
 

• Уникайте особистісних порівнянь з однокласником! Це збільшить в дитині ступінь непевності. Батьки повинні стежити не тільки за тим, як вони коментують дії своїх дітей, але і як вони оцінюють інших. Слова «Танечка така розумна!» Або «Діма справжній вундеркінд!» Можуть створити у вашої дитини статичне негативне уявлення про себе.

• Поясніть дитині, як вона може самостійно розпланувати навчання, задавши їй непрямі запитання: «За яких предметів у тебе сьогодні завдання? З чого ти хочеш почати? »-« Як ти будеш вчити вірш? ». Перевіряйте завдання тільки тоді, коли дитина  їх закінчить.
 

Потрібно встановити для дитини наступні правила, які стосуються школи:

• Відвідування школи - обов'язок дитини, як і робота по дому, про яку ви з дитиною домовилися. Дитина повинна сама вчасно вставати вранці і збирати всі необхідні йому в школі речі.
• Питання про виконання домашніх завдань поза обговоренням. Як і коли вони повинні виконуватися, ви можете вирішити разом з дитиною.
• Про оцінки дитина повинна повідомляти. Завжди можна спокійно все обговорити і, в разі невдачі, накидати план щодо поліпшення ситуації.
• Правильно працювати над помилками. Замість того щоб нескінченно переживати через погано написану роботи з англійської, розумніше подумати, чому так вийшло, і наступного разу домогтися кращих результатів.

       Якщо правила порушені, ви повинні послідовно відреагувати. Якщо дитина, наприклад, не дотримується час, призначений для уроків, прийміть відповідні заходи. Вони повинні бути розумними, логічними і зрозумілими дитині. Наприклад: «Якщо ти через десять хвилин не вимкнеш комп'ютер і не сядеш за уроки, не підеш гуляти після обіду». Залишайтеся непохитними у своєму рішенні, навіть якщо іноді це складно.

• Надмірний тиск на дитину з боку батьків може пригнічувати її мотивацію, ставлячи перед нею занадто високі і практично недосяжні завдання. Якщо до дитини постійно висувають завищені вимоги, вона вчиться без радості.
• Коли батьки регулярно відвідують батьківські збори, підтримують контакт з класним керівником, сильно не втручаючись при цьому в процес навчання, це позитивно позначається на ставленні дитини як до школи, так і до навчання в цілому. Батьківський страх заважає дітям стати самостійними.
• Найбільшу потужну атаку мотиваційна система дитини зазнає в період статевого дозрівання, коли «Не хочу вчитися!» Стає головним девізом у житті. Побачення замість занять фізикою, комп'ютерні ігри замість вивчення англійської мови - ось на чому школяр зосереджує енергію і увагу. Поки у дитини ще є стимул зайнятися чимось корисним у вільний час, зустрітися з друзями або навіть позайматися з деяких предметів, батьки можуть бути відносно спокійні. Але варто задуматися, якщо апатія затягується. Якщо підліток, як в школі, так і у вільний час демонструє відсутність бажання займатися чим-небудь і до всього байдужий, за цим можуть ховатися серйозні психічні або фізичні хвороби проблеми.